Грузія

=гори

Одного разу, не інакше як за велінням долі, ми з подругою подалися до Грузії. Долі, тому що більше місяця ми цілились на подорож до Польщі, але в останній момент змінили керунок. Для того, щоб відвідати Грузію досить бути щасливим власником закордонного паспорта. Для того, щоб не шукати напередодні в канторах грузинські ларі, досьть перевести гроші на подорож у долари. З обміном доларів у Грузії проблем не виникне.

Отже в кінці серпня нам відкрила свої обійми гостинна Грузія. Знайомство з нею почалось з доріг і ми були приємно вражені. Дороги, насправді, у відмінному стані. Щоправда грузини навіть на дорозі залишаються грузинами – емоційними, веселими і темпераментними кавказцями. Ну не буде ж гарячий грузинський чоловік зважати на обмеження швидкості. Хоча доводиться – на дорогах поліція, а поліцію тут шанують. Але тільки два правила дорожнього руху виконуються завжди і всюди. По-перше – не можна за кермом розмовляти по телефону, і по-друге – водій і пасажир (навіть на передньому сидінні маршрутки) мусить бути з паском безпеки, обов’язково! А решта – умовності.

У великих чи маленьких містах Грузії можна взяти таксі. Його вам пропонують наперебій на вокзалах, летовищах, автобусних зупинках, словом – майже скрізь. Таксі, звичайно в рази дорожче, ніж, скажемо, маршрутка. Отже ви  можете обирати яким видом транспорту бажаєте скористатись. Звісно, подорожувати Грузією можна і в такий романтичний спосіб як автостоп. Скажу чесно – сама не пробувала, а думки користувачів автостопу розділилися. Одні стверджують, що дуже зручно, якщо нікуди не поспішати і враження суперові. Інші розповідають, що автостоп – не цілком безпечний вид подорожі, особливо, якщо подорожуєте у чисто жіночі компанії.

Відразу з летовища ми вирішили їхати в гори, а конкретніше, в надзвичайно мальовниче, місто Местію. Дорога з Кутаїсі до Местії, колоритною маршруткою (після якої болить голова, бо настіж відчинені всі вікна), з не менш колоритним водієм займає 6 годин.  Безумовно, дорога довга і виснажлива, але воно того варте! Це місто високо в горах вражає своєю красою навіть вибагливого туриста.12752142_1699882940297203_100663175_o

Дорогою можна помилуватись Інгурським водосховищем (якщо водій зупинить маршрутку і погодиться почекати). Вода в ньому насправді дивовижного бірюзового кольору. Та й сама Местія, без сумніву, має чим здивувати. Тут можна знайти і дерев’яні старовинні храми, і давні вежі-сховища на подвір’ях, і гірську річку, і незабутні гірські краєвиди.  Зокрема, варто згадати гору Ужбу. Ще цю гору називають Відьмою за підступність і небезпеку, яку вона приховує. А роздвоєна верхівка цієї гори, майже завжди, захована за хмарами. З Местії Ужбу видно як на долоні. Щоб зручніше було милуватись гірськими пейзажами варто скористатись канатною дорогою.

Далі ночівля. Зрештою, ночівля не стане проблемою. Кімнату тут можна знайти і без попередньої домовленості. Умови не на п’ять зірок, але терпимі, особливо для тих, хто бажає повного занурення. Душ, до прикладу, на вулиці. І все б нічого, на вулиці ж літо! Але в горах вночі температура падає до 15 градусів, але це так, для повноти відчуттів.

Насправді, я встигла побувати в різних країнах, але лише грузинська кухня мене полонила настільки, що я періодично шукаю грузинські ресторанчики в рідному місті. Вона дійсно надзвичайна. І супи, і хачапурі,і шашлики, і хінкалі, та й лаваш, який там подається замість хліба, неможливо описати! Їх просто потрібно скуштувати, щоб назавжди закохатися в цю кухню. Хоча, варті уваги не тільки грузини-кухарі (переважно саме чоловіки), але й грузини відвідувачі кафе. Треба зазначити, що порції в Грузії дійсно щедрі і великі (одного хачапурі нам не тільки вистарчало на двох, а ще й залишалось). Так от, у грузин прийнято назамовляти цілий стіл різноманітних смаколиків, не з’їдаючи й половини вони залишають все на столі зі словами «Я поїв, хай мій брат поїсть». Можливо тому біля кафе в Грузії живе багато вуличних тварин.

http://cookorama.net/uk/blog/gruzynska-kuhnya/

На зворотньому шляху з Местії до Кутаїсі варто відвідати монастирський комплекс Галеті. Взагалі, Грузія країна дуже релігійна і там знаходиться цілий ряд храмів, котрі заслуговують уваги. Тому жінкам варто взяти з собою шаль і щось на кшталт спідниці. Тут, звісно, пропонують скористатися церковними хустками і опинками, але своє ж до тіла ближче.IMG_3424

Двері до монастиря низькі настільки, щоб кожна людина заходячи мимоволі вклонилася. А в самому монастирі мене дуже здивувало те, що святі на іконах мають характерні риси обличчя грузинів (я вже якось звила до святих із слов’янськими рисами і це зламало всі стереотипи). І особливо тут шанують святу Ніно, це вона принесла християнство на грузинські землі і перший хрест склала з виноградної лози. Саме тому хрести тут мають таку особливу форму – вертикальна перекладена нахилена вниз.

море

З Кутаїсі колоритною маршруткою ми попрямували до Батумі, до моря. Це таке надзвичайне відчуття, коли ти ще в задушливій маршруці, і ніби все як і напередодні, але в салоні вже чітко чути запах не лише бензину, але й моря! Ти його не бачиш, і через навколишній шум , не чуєш, але відчуваєш всім тілом. Тому не в силах всидіти на місці, а рахуєш секунди до зустрічі з морем. Почуваєшся дитиною в очікуванні свята!

Треба зазначити, що про житло в Батумі краще домовитись заздалегідь, або хоча б мати декілька варіантів. У розпал курортного сезону можна зіткнутись з дефіцитом вільних кімнат у приватному секторі.

booking – бронювання житла у Грузії

Море в Батумі чисте, прозоро-бірюзове, надзвичайне. Пляжі кам’янисті, але чисті і небагатолюдні. Місто встигло не тільки оговтатись після війни, але й повернути собі колишню велич. Воно, як кожне курортне місто, пропонує безліч розваг. Вибір за вами.

Поніжившись пару днів на пляжах і попрощавшись із хлібосольними господарями помешкання, ми поїхали до столиці Грузії. Знову ж мальовнича маршрутка, ніч. Дрімаєш і крізь сон чуєш грузинські етно-мотиви з програвача. Краса! Якось не по собі було всього раз за всю дорогу – маршрутка зупинилась і далі не їхала. Пасажири попрокидалися і пішли з’ясовувати причину непередбаченої зупинки посеред траси, але виявилось, що водій пішов перекусити. Що ж він права не має?

Тбілісі

До Тбілісі ми приїхали о четверті годині ранку. Щоб не блудити дорогою до хостелу ми скористались послугами таксі. От з таксі у Грузії проблем немає, таксисти пропонують свої послуги всюди де, хоча б теоретично, можуть бути туристи, і в будь-який час доби.

В самому хостелі панує надзвичайно сімейна атмосфера. Ми, до прикладу, жили в кімнаті ще з двома німцями. Умови також не люксові, але нормальні. Декілька душових, кухня, рецепція, більше схожа на вітальню. Такий собі гуртожиток.

Важко перерахувати, що варте уваги в Тбілісі. Все! Храми, в особливому захваті ми були від синагоги. Не лише від архітектури, але й від того з якою радістю нас запросили до середини. Етнографічний музей вразив різноманітністю хатинок зібраних із різних куточків Грузії. А в кожна з них наповнена казками і легендами. А ще традиційними елементами інтер’єру.

Ввечері можна поїхати до парку розваг. Він знаходиться на горі, звідти видне все місто. Ввечері воно все світиться різноманітними вогнями. Дуже красиво! Кажуть, що сюди приходять ночувати зірки. Якщо пощастить, можна покататись на колесі огляду. Нам, наприклад, не пощастило. Воно того дня не працювало.

Ще з Тбілісі ми поїхали подивитись скельне місто Варджію. Знову ж таки – ранній підйом, відкрита всім вітрам маршрутка, балакучий водій. Скельне місто варто подивитись, але не скажу, що воно мене вразило чи розчарувало. Я побачила те, що очікувала – скелі, всередині келії. На зворотньому шляху мене вразило місто Ахалцихе. Саме місто дуже гарне. А ще там знаходиться укріплення Рабат. Від його краси просто перехоплює подих! І важливо те, що всі споруди і експонати у відмінному стані. Склалося враження, що господарі замку просто кудись на годинку поїхали. Все надзвичайно гарне і доглянуте.

Музика Грузії

Відпустка невідворотно добігала кінця. Потягом з Тбілісі ми поїхали до Зугдіді, а звідти до Кутаїсі, звідки, власне ми і повертались на Батьківщину.

Перед нічним потягом до Зугдіді ми не встигли повечеряти і вирішили, що поїмо в поїзді. Заодно і чаю гарячого вип’ємо. Поїсти ми поїли, а от коли попросили у провідника чаю на нас зацікавлено оглянулись люди із сусідніх купе. Така послуга у потягах не передбачена. Подруга взялася розповідати супутникам про те, що в Україні можна попросити собі чаю в потязі! Хтось чемно кивав, але не знаю чи вірив. Провідник повернувся за півгодини. Сказав, що чаю не знайшов, але запропонував натомість банан. Потім, напевне, хвилювався, щоб ми не вийшли не на своїй зупинці, бо разів кілька за ніч перевіряв чи ми нікуди не зникли, тому світив ліхтариком прямо в обличчя.

Насамкінець, видно, щоб мені надовго запам’яталась грузинська гостинність, мої сусіди по сидіннях у літаку пригощали мене кавою і цукерками. Я насправді відмовлялася, бо страждала від головного болю, і нічого не хотіла, але гостинних грузинів це не зупинило.

Грузія не лише залишила в моїй пам’яті світлі спогади, але й назавжди полонила мене. Я закохалася в затишні, красиві міста, в гостинних, відкритих людей, в надзвичайно колоритну кухню, в море! І при нагоді повторю подорож, бо все ж багато чого пропустила.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *