Хостел для інтравертів

hostel-185156__180

Гданськ зустрів нас з другом дощем та пронизливим вітром. Ми сподівались на тепліший прийом як на середину червня. Мені мій наплічник не дуже надокучав. Головний вантаж у 80 літрів тягнув Ігор. От він прагнув позбавитись вантажу якнайшвидше і волочити за собою лише величезний фотоапарат. Ми вирішили спершу заселитись у вже заброньований хостел, а тоді піти на прогулянку.

Я прочитала на листку броні адресу і ми вирушили на пошуки. Потрібну адресу відшукали без проблем. Поки добирались до хостелу Ігореві на телефон прийшли повідомлення з кодами. Ми відразу знайшли їм застосування. Перший код для дверей з вулиці, другий – від вхідних на поверсі. А третій для сейфика з ключем від кімнати.

У всьому хостелі = нікого. Ні на рецепції, ні прибиральниці, ні гостей. Ми відкрили свою кімнату. Я пішла вмитись з дороги, ситуація не змінилась = довкола тиша. Ми перекусили, приготували собі на кухні чай = в хостелі ні душі. Я вже почала відчувати себе учасником фільму жахів. Щось таке як з Джеком Ніколсом «Сяйво». Ігор, щоб відволікти від химерних фантазій покликав мене гуляти містом.

Погуляли ми гарно. Місто напрочуд красиве, проте не дуже схоже на Краків чи Варшаву, до яких я вже звикла. Ігор всіма правдами і неправдами затяг мене кататись на фунікулері. Хоча я опиралась із всіх сил, я ж боюсь висоти. Все було обладнано так надійно, що я погодилась. Коли ми сіли в кабінку, працівники фунікулера зачинили двері та зафіксували їх ззовні, щоб напевне. Я втиснулась в сидіння, а Ігор розважався як міг. Трохи порозхитував кабінку, Фотографував довколишню красу, робив селфі. Ми проїхали коло, я зітхнула з полегкістю. Рано. Дверей ніхто не відчинив і ми почали підійматись вдруге. На третьому колі я вже перестала лякатись висоти. Але вчетверте я пообіцяла Ігорю, що на наступному колі я просто буду битись в двері і вимагати нас випустити. На щастя до цього не дійшло. Нас випустили на волю.

До хостелу повертатись було трохи моторошно, а раптом там знову порожньо. На кухні сиділи дві дівчини пили чай, але не розмовляли між собою, а кожна клацала своїм телефоном. Я зраділа навіть їм. Привіталась та щось спитала польською. Облом = дівчата польською не розмовляли.

Вранці, тобто вже о півдні коли ми вибирались в подальшу дорогу, обслуга в хостелі не з’явилась. Ігор сказав, що, напевне, їх дістали люди і вони прийдуть прибрати коли ми виїдем. Щось в тій ідеї було.

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

apteka mujchine for man ukonkemerovo woditely driver.