Северодонецьк

IMG_2819

Я довго не могла вирішити писати мені про цю подорож чи не потрібно. Проте подорож відбулась і хоча вищезазначені міста навряд чи вразять вибагливого туриста витонченою архітектурою, але враження залишили неймовірно яскраві, світлі та позитивні. Адже кожну подорож «роблять» люди, котрі розділяють з тобою ту чи іншу мандрівку, роблять її незабутньою. Саме завдяки їм подорож складається чи не складається. І тут я зустріла багато надзвичайно цікавих та яскравих людей.

Безпосередньо перед поїздкою я зіткнулася просто зі стіною стереотипів. Знайомі проводжали мене мовчазними поглядами, намагаючись на око визначити чи при своєму я розумі, а друзі не могли зрозуміти чому я не відмовилась? Правда і сама я на якийсь момент злякалась. Буремний схід нашої країни не належав до міст моєї мрії. Але рішення було прийняте, квитки куплені, а всі дороги вели до Северодонецька

Плацкартний вагон потяга «Київ – Краматорськ» не налаштовував на оптимістичні роздуми. Тим більше, що люди не надто позитивно реагували на нашу українську та ще з бандерівським акцентом. Проте мінятись в угоду іншим не в моїх правилах. Хоча ні, не так, я переходжу на польську в Польщі, але хочу зберігати за собою право не переходити на російську в Україні.       Северодонецьк зустрів нас теплою сонячною погодою, не менш «сонячно» нас вітали і люди.

Мені було цікаво подивитись на місто, котре в 2014 році я часто бачила в буремних новинах із східного фронту. Пізніше будувала уявлення про нього за романом Світлани Талан «Оголений нерв», що також змальовує окупацію міста бойовиками, а потім його звільнення. Я ще не до кінця визначилась яким воно є зараз. Саме місто справило доволі позитивне враження. Відносно нове, засноване 1934 року і є промисловим, а не культурним центром.

Мені пощастило поспілкуватись із Світланою Талан і вона переконувала мене, що всі герої, описані в її книзі, на жаль і ті, що радо вітали окупантів мають живих прототипів. Люди на зустрічах наполягали, що не варто будувати стереотипи та вішати ярлики. Що ось воно – чудове місто, котре стане ще красивішим, коли весна вступить в свої права і прибере сірість та зневіру. І, що люди тут надзвичайно привітні та гостинні. Я в це вірю, проте не все так райдужно. В спілкуванні з людьми я відчувала ледь помітну агресію, приховану за посмішками. А іноді і нічим не завуальовану.   Але з другого боку я бачила інший Сереродонецьк. Я бачила щирі посмішки, готовність спілкуватись і слухати іншу точку зору. Я чула красиву українську літературну мову від людей, що запевняли мене, що тільки вчаться нею розмовляти. І що у випадку повторної окупації міста бояться розправи. Ці люди вразили і зачарували мене.

Я зустріла людей з, дещо іншим ніж мій, сприйняттям світу, але надзвичайно цікавих та освідченнях. Ці люди не хочуть говорити про війну, котра їх безпосередньо торкнулась, але війна якось непомітно прослизає в розмови на зовсім інші теми. Ці люди є, їх багато, тому не варто навішувати ярлики та судити однозначно про усіх жителів Луганської та Донецької області. Узагальнення породжують ярлики, від яких надалі неймовірно важко позбавитись

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

apteka mujchine for man ukonkemerovo woditely driver.