Ужгород

P3

Ужгород жив у моїй уяві задовго до того, як мені випала нагода туди поїхати. Жив через захоплені розповіді та враження друзів, жив оповитий особливим, казковим серпанком та цвітом сакури.

Проте ресурси в уяви набагато ширші ніж у реальності і опинившись в омріяному Ужгороді я відчула легке розчарування. Я не так уявляла собі казкове місто з замком. Дещо мало б бути по-іншому. Хоча місто засноване ще ХІ столітті, безумовно, має чим здивувати.

Все ж мрія збулась і ми пішли пізнавати не свій уявний, а реальний колоритний Ужгород. Зі Львова сюди найкраще діставатись нічним потягом, або автомобілем. Нічний потяг мене, як правило, дуже втомлює, і вранці у мене поганий настрій. Але є в Ужгороді чарівний рецепт від поганого настрою та втоми – ужгородська кава. Міцна, запашна, особлива. Вона здатна покращити настрій та додати сил навіть після безсонної ночі. Вона вже встигла полонити не одне серце переконаного кавомана.

Ми відчули сили піднятись на замкову гору, щоб почати знайомство з містом із його гордості – величного та гарно збереженого замку. Підніматись на замкову гору доволі довго. Близько півгодини. Якщо ви розгубитесь, напрямок Вам із задоволенням підкажуть і в деталях розкажуть як дійти.

За вхід у замок потрібно було заплатити близько 25 гривень, мене вивела із себе байдужа та відсторонена пропозиція касира заплатити за фотографування на території замку. Я поцікавилась чим такий неповторний їхній замок? Чому, скажімо, в Луврі можна фотографувати безкоштовно, а у них – ні? Касирка образилась за замок, не хочете – не треба. Хоча, потрібно зазначити, що віднедавна фотографування в Ужгородському замку стало безкоштовним.    

Сад навколо замку мене буквально «закохав» у себе.  Він  потопав у зелені, ховаючи у своїх нетрях затишні лавочки та мальовничі скульптури. Прогулянки по саду трохи відродили казкову атмосферу, все зникло, коли ми зайшли до самого замку. Мене не полишало відчуття «невідповідності». Деякі речі не могли мати стосунку до цієї будівлі. Вони були тут початково чужі. Такі як бетонна підлога при вході, чи знаряддя праці на стінах. Вони точно були не з цієї казки. Ми оглянули всі запропоновані експозиції і я ще раз переконалась, що руїни замків мають більшу ідентичність аніж збережені замки. Принаймні я отримую набагато більше емоцій після відвідин таких руїн. Вони живі і не перетворились на сумне слово експонат. Хоча з часом вони руйнуються ще більше, отже шансів на подальше збереження замок має значно більше, хоча і в такому сумному вигляді.

ujgorod2_47

Завершивши відвідини замку ми пішли прогулятись набережною річки Уж та заодно відвідати місцевий ринок. Набережна мене зачарувала – неспішні перехожі в тіні алеї, внизу тече, переливається річка. На загорожі біля річки можна відшукати маленьку скульптурку бравого вояка Швейка та маленьку статую свободи.  Але Ужгород – місто контрастів. Особисто мені псував все враження галасливий ринок. Хоча, моїм супутникам він дуже сподобався. Різноманітні сорти домашнього вина, яке можна навіть скуштувати, сир, а у вихідні дні тут готують особливий закарпатський бограч, хоча люди які куштували, чомусь були не в захваті. Я пробувала бограч у ресторані, там він надзвичайно смачний, гострий, зовсім не схожий на те дивне блюдо, яке під цією назвою пропонують не у Закарпатті. Найвідоміший культовий ресторан Ужгорода «Деца у нотаря». Знаходиться він на виїзді з міста. А так у цьому місті є дуже великий ризик натрапити на звичайну забігайлівку з гламурним інтер’єром і жахливим сервісом.

Негативні враження розвіялись, коли ми потрапили до чеського кварталу. Він розпочинається від вулиці Пушкіна з будівлі банку 1933 року. Надзвичайно мальовничий та затишний квартал, невисокі будиночки, акуратні штахетики та червона черепиця, справді складається враження, що Ви заблукали і потрапили до Чехії.

Люди, з якими я люблю подорожувати, тільки приїхавши до іншого міста починають шукати синагогу. Я перейняла цю звичку, Ужгородська синагога збудована 1904 року, зараз у цьому приміщенні знаходиться філармонія. Її, безумовно, варто відвідати.

Проте багато туристів відвідують Ужгород саме в травні, щоб помилуватись цвітінням сакури. Це дерево стало своєрідною візитівкою міста. Видовище, насправді, дивовижне! Недалеко від залізничного вокзалу розташована алея сакури. Дерева в рожевих квітах, запаморочливий аромат і я розумію, що саме ці оповіді вабили мене до Ужгорода. Потім, коли цвіт осипається, все навколо ніби в рожевому снігу! Тут щось може подобатись, щось – не дуже, але чарівний цвіт сакури просто не може залишити Вас байдужими.

sakura1

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

apteka mujchine for man ukonkemerovo woditely driver.